Палеолітичні стоянки — це місця, де в давнину жили, працювали та полювали представники найдавніших людських спільнот. Вони належать до палеоліту — найдавнішого й найдовшого періоду кам’яної доби, що охоплює час від появи перших людей до початку мезоліту. На території сучасної України найдавніші сліди людської діяльності датують сотнями тисяч років тому.
Мешканцями таких стоянок були давні люди, зокрема представники ранніх форм Homo та неандертальці, а пізніше — Homo sapiens. Вони виготовляли кам’яні знаряддя, полювали на диких тварин, збирали рослинну їжу, використовували вогонь і пристосовувалися до складних природних умов льодовикових епох.
Палеолітичні стоянки в Україні зазвичай пов’язані з річковими долинами, терасами, схилами та іншими місцями, де було зручно добувати воду, знаходити сировину для виготовлення знарядь і полювати. Археологи знаходять тут крем’яні вироби, кістки тварин, залишки вогнищ, житлових споруд та інші сліди діяльності давніх людей.
Особливе значення таких пам’яток полягає в тому, що вони допомагають відтворити повсякденне життя, господарство, технології та природне середовище найдавнішого населення України. Сукупність археологічних знахідок дозволяє простежити розвиток людських спільнот і їхню здатність пристосовуватися до змін клімату та ландшафтів.
Королевська палеолітична стоянка на Закарпатті — одна з найдавніших археологічних пам’яток України. Її культурні шари зберегли сліди перебування людей у різні періоди палеоліту. Найдавніші знахідки датують приблизно 1,4 млн років тому. Серед артефактів — чопери, рубила, скребла та інші кам’яні знаряддя з андезиту. Пам’ятку відкрили у 1974 році.
Межиріцька стоянка на Черкащині — унікальна пам’ятка пізнього палеоліту, що датується приблизно 15 тисячами років. Тут давні мисливці облаштували житла з кісток мамутів, використовували крем’яні знаряддя та створювали господарські ями. Особливу цінність має уламок бивня із зображенням, яке трактують як одну з найдавніших карт території України. Пам’ятку відкрили у 1965 році.
Мізинська стоянка на Чернігівщині — відома пам’ятка пізнього палеоліту, що датується приблизно 16–15 тисячами років тому. Тут мешкали мисливці, які споруджували житла, укріплені кістками мамонтів, виготовляли крем’яні знаряддя та обробляли кістку й бивень. Особливу цінність мають орнаментовані вироби, фігурки та кістяні предмети, пов’язані з давньою музичною традицією.
Кирилівська стоянка в Києві — визначна пам’ятка пізнього палеоліту, що датується близько 25 тисячами років до н. е. Тут давні мисливці полювали на мамонтів, використовували вогонь та виготовляли крем’яні знаряддя. Археологи виявили численні рештки мамонтів, понад тисячі кам’яних виробів і орнаментовані бивні. Стоянку відкрив Вікентій Хвойка у 1893 році.
Ігренська стоянка — багатошарова археологічна пам’ятка на території сучасного Дніпра, що зберігає сліди давнього заселення берегів Самари. Найдавніші відомі матеріали пов’язані з мезолітом. Тут мешкали мисливці, рибалки та збирачі, які використовували крем’яні й кістяні знаряддя, лук, стріли та гарпуни. Археологи також виявили залишки напівземлянок, посуд і кістки тварин.
Добраничівська стоянка на Київщині — археологічна пам’ятка пізнього палеоліту віком близько 13 тисяч років. Тут давні мисливці облаштовували житла з кісток мамонтів, використовували вогнища та виготовляли крем’яні й кістяні знаряддя. Сьогодні над одним із господарсько-побутових комплексів споруджено музейний павільйон, що дозволяє побачити справжні залишки давнього поселення.
Гінцівська стоянка на Полтавщині — одна з найвідоміших пам’яток пізнього палеоліту України, що датується приблизно 13–15 тисячами років тому. Тут давні мисливці на мамонтів облаштовували житла, розпалювали вогнища та виготовляли крем’яні й кістяні знаряддя. Особливо відоме житло, контур якого був укріплений 28 черепами мамонтів. Стоянку відкрили у 1871 році.
Пушкарі I — відома верхньопалеолітична стоянка поблизу села Пушкарі на Чернігівщині, розташована на високому правому березі Десни. Пам’ятка датується приблизно 20–21 тисячею років тому та пов’язується з пізнім граветом. Археологи виявили житлову конструкцію з вогнищами, численні крем’яні знаряддя, сліди обробки каменю та рештки мамонтів, коней і північних оленів. Багаторічні дослідження допомагають відтворити побут і господарство давніх мисливців.
Пушкарі III, або Сосонницький Рів, — верхньопалеолітична стоянка біля села Пушкарі на Чернігівщині. Вона розташована на високому правому березі Десни, у південно-західній частині Погонського мису. Під час досліджень тут виявили численні крем’яні вироби, зокрема нуклеуси, різці, скребачки та мікроліти. Пам’ятку відкрили для науки у 1937 році.
Бугорок — пізньопалеолітична стоянка поблизу села Пушкарі на Чернігівщині, відома також як Пушкарі IX. Пам’ятка входить до Пушкарівської групи та розташована на високій частині урочища Погон. Тут виявлено понад 15 тисяч крем’яних виробів, серед яких скребки, різці, пластини й елементи метального озброєння. Дослідження допомагають відтворити життя давніх мисливців.
Погон — верхньопалеолітична стоянка поблизу села Пушкарі на Чернігівщині, розташована на високому березі Десни. Пам’ятка входить до Пушкарівської групи та пов’язана з граветським технокомплексом. Тут давні мисливці виготовляли знаряддя з місцевого кременю. Серед знахідок — вістря, мікропластини, прямокутники та інші елементи складного мисливського озброєння.
Молодове I — давня багатошарова стоянка первісних людей на березі Дністра, поблизу сучасного села Молодове. Тут виявлено дев’ять культурних шарів, найдавніші з яких пов’язані з неандертальцями. Археологи знайшли крем’яні знаряддя, кістки мамонтів та залишки жител із вогнищами. Пам’ятка допомагає уявити побут і заняття людей кам’яної доби.
Рихта — давня мустьєрська стоянка поблизу села Сичівка на Житомирщині, що датується приблизно 50–35 тисячами років до н. е. Тут виявили понад 11 тисяч крем’яних виробів, зокрема скребла, ножі, гостроконечники та двобічні знаряддя. Пам’ятка дає змогу дослідити технології обробки каменю та повсякденне життя неандертальців, які освоювали Полісся в умовах льодовикової доби.
Селище 1 — нововиявлена стоянка первісних людей на Житомирщині, розташована біля річки Рихта. Пам’ятку відкрили під час археологічних розвідок у 2024 році. Тут знайдено 1611 крем’яних артефактів, зокрема нуклеуси, відщепи, платівки та мисливські знаряддя. Значна кількість відходів свідчить, що давні мешканці не лише перебували тут, а й обробляли кремінь та виготовляли інструменти.
