Пушкарі I

Пушкарі I — одна з найвідоміших верхньопалеолітичних стоянок України, розташована поблизу села Пушкарі Новгород-Сіверського району Чернігівської області, на високому правому березі Десни. Пам’ятка є частиною Пушкарівського комплексу, до якого належать також інші стоянки на Погонському мисі. Вона має важливе значення для вивчення життя населення Східної Європи в період останнього льодовикового періоду.

Опис пам'ятки

Пушкарі I належить до верхнього палеоліту та пов’язується з граветтським колом пам’яток. Основний масив радіовуглецевих дат припадає приблизно на 20–21 тисячу років тому, хоча окремі визначення дають ширший діапазон близько 19–22 тисяч років. Це був надзвичайно холодний період, близький до максимуму останнього зледеніння.

Пам’ятка цікава насамперед добре простеженими слідами поселення. Під час розкопок було виявлено заглиблену житлову конструкцію, пов’язану з трьома вогнищами. Її реконструкція свідчить про складну організацію житлового простору. Для спорудження могли використовуватися великі кістки та бивні мамонтів, а також дерев’яні елементи. Поруч знаходилися виробничі ділянки, де обробляли кремінь.

Крем’яний інвентар є однією з головних категорій знахідок. На стоянці знайдено численні пластини, відщепи, нуклеуси та знаряддя, серед яких представлені різці, скребачки й вістря. За характером матеріалу Пушкарі I розглядають також як місце інтенсивного розщеплення кременю та виготовлення знарядь. Окремі вістря могли використовуватися як наконечники мисливської зброї.

Палеофауністичні матеріали доповнюють картину природного середовища. Серед решток тварин представлені шерстистий мамонт, кінь, північний олень, вовк, лисиця та песець. Їхній склад відповідає холодним перигляціальним умовам.

Історія досліджень

Пушкарі I відкрив український археолог Михайло Рудинський у 1932 році під час розвідок, пов’язаних із дослідженням палеоліту Десни. У 1932–1933 роках він дослідив частину пам’ятки, де виявив значну кількість крем’яних артефактів і відкриті вогнища.

Новий етап розпочався у 1937 році, коли дослідження продовжив Павло Борисковський. У 1937–1938 роках були розкопані різні ділянки стоянки, зокрема житлова западина з вогнищами. Отримані матеріали стали важливим джерелом для реконструкції побуту верхньопалеолітичних мисливців.

Дослідження продовжувалися і в наступні десятиліття. З початку 1980-х років поселенські структури вивчала В. І. Бєляєва, а з 1990-х років тривали нові археологічні роботи та обстеження. У 2010 році на території стоянки виявили людський зуб, що став важливим матеріалом для антропологічного вивчення давнього населення.

У сучасних дослідженнях Пушкарі I розглядаються разом з іншими пам’ятками Пушкарівського мису. Їхнє вивчення допомагає встановити особливості заселення Десни напередодні та під час максимального похолодання.

Як дістатися

Стоянка розташована поблизу села Пушкарі Новгород-Сіверського району Чернігівської області, на високому правому березі Десни. Вона знаходиться на Пушкарівському мисі неподалік інших палеолітичних пам’яток комплексу.

Для поїздки варто спочатку прямувати до села Пушкарі або Новгорода-Сіверського, а далі орієнтуватися на місцевість Пушкарівського мису. Оскільки археологічна пам’ятка не є облаштованим туристичним об’єктом із повноцінною інфраструктурою, перед відвідуванням доцільно уточнити можливість доступу до ділянки.

Підсумок

Пушкарі I — цінна археологічна пам’ятка, яка зберегла свідчення життя людей у надзвичайно холодну епоху верхнього палеоліту. Житлові конструкції, вогнища, крем’яні знаряддя, кістки тварин і антропологічні знахідки дозволяють дослідникам відтворювати господарство та побут давніх мешканців Десни. Багаторічне вивчення стоянки зробило її одним із ключових об’єктів для дослідження верхнього палеоліту Східної Європи.