Межиріцька стоянка

Межиріцька стоянка — унікальна археологічна пам’ятка пізнього палеоліту, розташована в селі Межиріч Черкаської області. Вона лежить на мисі між долинами річок Рось і Росава, приблизно за 12 км від Дніпра. Саме тут близько 15 тисяч років тому існувало поселення мисливців, які пристосувалися до суворих умов льодовикової доби. Найбільше пам’ятка відома житлами, спорудженими з кісток мамутів, що робить її однією з найцікавіших палеолітичних пам’яток України.

Опис пам'ятки

Межиріцьке поселення належить до епіграветської культурної традиції верхнього палеоліту. Радіовуглецеві дослідження кісток визначають його вік приблизно серединою XV тисячоліття до н. е. Культурний шар залягає на глибині близько 2,5–3,5 м від сучасної поверхні.

Археологи виявили чотири житлові конструкції та численні господарські об’єкти. Для спорудження жител використовували кістки мамутів, які формували своєрідний каркас і основу стін. Одне з найкраще досліджених жител мало близько 42 м² зовнішньої площі, а його внутрішній житловий простір становив приблизно 23 м². У конструкції використовували черепи, нижні щелепи, лопатки, тазові та трубчасті кістки, а також бивні. Імовірно, поверх кістяного каркаса натягували шкури.

Стоянка була пов’язана з господарською діяльністю мисливців. Тут знайдено крем’яні знаряддя, оброблені кістки, кісткове вугілля, рештки тварин та численні господарські ями. Особливо цікаві ями №6 і №7, у заповненні яких виявили кістки, золу, крем’яні вироби та сліди виробничої діяльності.

Окремою знахідкою став уламок бивня мамута із нанесеним зображенням, яке інтерпретується як схема місцевості. Його часто називають однією з найдавніших карт, знайдених на території України.

Історія досліджень

Пам’ятку випадково відкрили восени 1965 року. Місцевий житель Захар Новицький, копаючи льох, приблизно на двометровій глибині натрапив на нижню щелепу мамута. Знахідка потрапила до місцевого вчителя, а згодом про неї дізналися фахівці Інституту зоології АН УРСР.

У 1966 році розпочалися систематичні археологічні роботи під керівництвом Івана Підоплічка. До 1974 року дослідники відкрили три житла з кісток мамута. У 1976–1989 роках експедицію очолював Михайло Гладких. Саме тоді було виявлено четверте житло та значну кількість господарських об’єктів.

Наступний етап у 1989–2002 роках пов’язаний з дослідженнями Ніни Корнієць та українсько-американської експедиції. Археологи почали активно використовувати сучасні на той час методи: флотацію, мікростратиграфію, електромагнітні дослідження та точну геодезичну фіксацію.

З 2003 року пам’ятку комплексно досліджували українські та французькі науковці за участю археологів, палеозоологів, геологів, палеоботаніків та інших спеціалістів. У 2009–2019 роках дослідження також проводилися за участю фахівців Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Важливо, що досліджена лише частина поселення. Значна територія залишається перспективною для майбутніх археологічних робіт. Одночасно гостро стоїть питання збереження четвертого житла: пам’ятка потребує надійної консервації та належної музеєфікації.

Реконструкція одного з межиріцьких жител представлена в Національному науково-природничому музеї НАН України в Києві. Вона дає можливість побачити, як могли виглядати житла мисливців на мамутів тисячі років тому.

Як дістатися

Межиріцька стоянка розташована в селі Межиріч Черкаської області. Найзручніше планувати поїздку автомобілем у напрямку села Межиріч, після чого орієнтуватися на місцевість між долинами Росі та Росави.

Перед поїздкою варто врахувати, що це передусім археологічна пам’ятка, а не звичайний туристичний об’єкт із розвиненою інфраструктурою. Доступ до окремих ділянок може бути обмеженим, тому краще заздалегідь уточнити актуальний стан території та можливість огляду збережених конструкцій.

Підсумок

Межиріцька стоянка є одним із найважливіших свідчень життя людей на території України в умовах льодовикової доби. Кістяні житла, крем’яні знаряддя, господарські ями, численні рештки тварин та загадкове зображення на бивні допомагають відтворити побут і навколишнє середовище людей, які жили тут близько 15 тисяч років тому. Пам’ятка залишається важливою для науки й сьогодні, адже значна частина її території ще має дослідницький потенціал.