2 дні тому
Відгук про заміський комплекс «ZASTAVA»
Долорес Жораївна Завітренко залишив(ла) відгук:
Хочу залишити відгук про комплекс «Застава», де ми святкували день народження моєї подруги. Сам комплекс дуже гарний, атмосфера чудова, територія приємна, і спочатку враження були виключно позитивні. Але те, що сталося під час виселення, повністю зіпсувало наше враження і залишило величезне обурення.
Під час виселення я, на жаль, забула в номері дві золоті каблучки, які залишила на тумбочці. Від’їхавши приблизно 3 кілометри, я згадала про прикраси й одразу повернулася до комплексу.
Я прибігла на рецепцію та запитала працівників, чи не приносили з номера мої прикраси. Відповідь була: «Ні, нічого не приносили».
Ми піднялися в номер — на тумбочці каблучок уже не було. Ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не знав.
Далі почалося взагалі незрозуміле… Нам запропонували перевірити наші власні речі. Ми разом із працівниками комплексу тричі передивлялися наші речі, ніби це ми мали доводити, що не забрали самі свої прикраси! 🤬
Ми одразу попросили переглянути записи камер відеоспостереження. І що ви думаєте? Чотири години ми чекали начальника служби безпеки, але записи нам так і не показали!
Особливо обурило те, що працівники комплексу почали натякати, а подекуди й прямо говорити, що прикраси могли забрати наші друзі. При цьому наші друзі взагалі не заходили до номера! І це, як нам сказали, було видно на камерах.
То як можна робити такі припущення та звинувачувати людей, не маючи жодних доказів?!
Ми навіть запропонували пройти перевірку на детекторі брехні працівниці, яка приймала номер, а також покоївці, яка прибирала. Ми не звинувачуємо конкретну людину — ми хотіли розібратися та знайти правду.
Але складається враження, що ніхто особливо не був зацікавлений у тому, щоб реально розібратися в ситуації.
Найбільше розчарувало те, що власниця комплексу — приємна людина, але навіть вона фактично не змогла або не захотіла зробити достатньо для вирішення цієї ситуації.
Ми не вимагали неможливого. Ми хотіли лише одного — об’єктивного розслідування та нормального ставлення до ситуації.
Якщо в номері після виселення залишилися золоті прикраси, а людина повернулася буквально через кілька хвилин, природно виникає питання: хто після виселення заходив до номера, хто приймав номер, хто прибирав і що відбувалося в цей проміжок часу?
І чому, замість того щоб спокійно встановити факти, ми чули припущення про друзів та перевіряли власні сумки по кілька разів?
Мені дуже прикро це писати, але після цієї ситуації я не можу рекомендувати «Заставу» як місце, де можна бути абсолютно спокійним за свої особисті речі.
Гарний комплекс і приємна атмосфера — це добре. Але ставлення до гостя, коли виникає серйозна проблема, показує набагато більше.
Дві золоті каблучки — це не просто речі. Це мої особисті прикраси, які я залишила у номері. І я досі не можу зрозуміти: невже так складно було нормально перевірити камери, встановити, хто заходив до номера після нашого виїзду, і допомогти гостю розібратися в ситуації?
Для мене це величезне розчарування. 😡🤬
P.S.
Я неодноразово повторювала працівникам: так, я винна, що забула свої каблучки в номері. Я цього не заперечую! Але те, що людина щось випадково забула, не означає, що цю річ можна просто привласнити.
З кожним може трапитися — поспішала, залишила прикраси на тумбочці й згадала буквально через кілька кілометрів.
Але наскільки ж прикро усвідомлювати, що чужа річ так швидко може стати для когось «нічиєю»… 😔
Я б зрозуміла будь-яку помилку, але очікувала хоча б чесності, порядності та бажання допомогти знайти мої речі.
Забути — моя помилка. Привласнити знайдене — зовсім інша річ. І саме це найбільше болить і обурює. 🤬
P.S. 2
І це я вже мовчу про те, що на наволочці була величезна пляма, яку ми побачили в номері. Чомусь тоді я не стала робити зауваження і псувати собі настрій, бо загалом хотілося просто відпочити й насолодитися святкуванням.
А тепер, після всього, що сталося з моїми каблучками, мимоволі думаєш: можливо, варто було звертати увагу на кожну деталь і одразу говорити про все, що не відповідає нормальному рівню обслуговування.
Я не хотіла конфлікту, не хотіла псувати комусь день і навіть зараз не хочу безпідставно звинувачувати конкретних людей. Але ставлення до ситуації з моїми прикрасами залишило настільки неприємний осад, що мовчати про це просто не можу.
Я до останнього не хотіла виносити цю неприємну ситуацію на загал. Дала керівникам комплексу «Застава» достатньо часу та можливість розв’язати питання щодо моїх зниклих каблучок без розголосу й публічних відгуків.
Я не вимагала неможливого — лише людського ставлення, розуміння та щирого бажання розібратися в ситуації. Так, я визнаю, що сама проявила необережність і забула свої каблучки. Але це зовсім не означає, що чужа річ може безслідно зникнути, бути привласнена кимось або що ситуацію можна просто проігнорувати.
З кожним може трапитися подібне. Особливо прикро, коли ти одразу повідомляєш про проблему, пояснюєш ситуацію, даєш можливість усе вирішити мирно й без розголосу, а у відповідь отримуєш байдужість та повне ігнорування.
Саме тому тепер я залишаю свій відгук публічно. Не заради скандалу чи конфлікту, а тому, що мовчати вважаю неправильним. Можливо, мій досвід змусить інших бути уважнішими до своїх речей і добре замислитися, перш ніж залишати їх у цьому комплексі.
P.S. Найбільше мене обурює те, що я неодноразово чесно говорила: «Так, я винна в тому, що забула каблучки». Але визнати свою необережність — зовсім не означає погодитися з тим, що чужа річ може так швидко зникнути, а ситуація залишиться без належної реакції та бодай якогось бажання її з’ясувати.
Я до останнього сподівалася на порядність, розуміння та людське ставлення. На жаль, цього не сталося. Саме тому вирішила поділитися своєю історією публічно.
Під час виселення я, на жаль, забула в номері дві золоті каблучки, які залишила на тумбочці. Від’їхавши приблизно 3 кілометри, я згадала про прикраси й одразу повернулася до комплексу.
Я прибігла на рецепцію та запитала працівників, чи не приносили з номера мої прикраси. Відповідь була: «Ні, нічого не приносили».
Ми піднялися в номер — на тумбочці каблучок уже не було. Ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не знав.
Далі почалося взагалі незрозуміле… Нам запропонували перевірити наші власні речі. Ми разом із працівниками комплексу тричі передивлялися наші речі, ніби це ми мали доводити, що не забрали самі свої прикраси! 🤬
Ми одразу попросили переглянути записи камер відеоспостереження. І що ви думаєте? Чотири години ми чекали начальника служби безпеки, але записи нам так і не показали!
Особливо обурило те, що працівники комплексу почали натякати, а подекуди й прямо говорити, що прикраси могли забрати наші друзі. При цьому наші друзі взагалі не заходили до номера! І це, як нам сказали, було видно на камерах.
То як можна робити такі припущення та звинувачувати людей, не маючи жодних доказів?!
Ми навіть запропонували пройти перевірку на детекторі брехні працівниці, яка приймала номер, а також покоївці, яка прибирала. Ми не звинувачуємо конкретну людину — ми хотіли розібратися та знайти правду.
Але складається враження, що ніхто особливо не був зацікавлений у тому, щоб реально розібратися в ситуації.
Найбільше розчарувало те, що власниця комплексу — приємна людина, але навіть вона фактично не змогла або не захотіла зробити достатньо для вирішення цієї ситуації.
Ми не вимагали неможливого. Ми хотіли лише одного — об’єктивного розслідування та нормального ставлення до ситуації.
Якщо в номері після виселення залишилися золоті прикраси, а людина повернулася буквально через кілька хвилин, природно виникає питання: хто після виселення заходив до номера, хто приймав номер, хто прибирав і що відбувалося в цей проміжок часу?
І чому, замість того щоб спокійно встановити факти, ми чули припущення про друзів та перевіряли власні сумки по кілька разів?
Мені дуже прикро це писати, але після цієї ситуації я не можу рекомендувати «Заставу» як місце, де можна бути абсолютно спокійним за свої особисті речі.
Гарний комплекс і приємна атмосфера — це добре. Але ставлення до гостя, коли виникає серйозна проблема, показує набагато більше.
Дві золоті каблучки — це не просто речі. Це мої особисті прикраси, які я залишила у номері. І я досі не можу зрозуміти: невже так складно було нормально перевірити камери, встановити, хто заходив до номера після нашого виїзду, і допомогти гостю розібратися в ситуації?
Для мене це величезне розчарування. 😡🤬
P.S.
Я неодноразово повторювала працівникам: так, я винна, що забула свої каблучки в номері. Я цього не заперечую! Але те, що людина щось випадково забула, не означає, що цю річ можна просто привласнити.
З кожним може трапитися — поспішала, залишила прикраси на тумбочці й згадала буквально через кілька кілометрів.
Але наскільки ж прикро усвідомлювати, що чужа річ так швидко може стати для когось «нічиєю»… 😔
Я б зрозуміла будь-яку помилку, але очікувала хоча б чесності, порядності та бажання допомогти знайти мої речі.
Забути — моя помилка. Привласнити знайдене — зовсім інша річ. І саме це найбільше болить і обурює. 🤬
P.S. 2
І це я вже мовчу про те, що на наволочці була величезна пляма, яку ми побачили в номері. Чомусь тоді я не стала робити зауваження і псувати собі настрій, бо загалом хотілося просто відпочити й насолодитися святкуванням.
А тепер, після всього, що сталося з моїми каблучками, мимоволі думаєш: можливо, варто було звертати увагу на кожну деталь і одразу говорити про все, що не відповідає нормальному рівню обслуговування.
Я не хотіла конфлікту, не хотіла псувати комусь день і навіть зараз не хочу безпідставно звинувачувати конкретних людей. Але ставлення до ситуації з моїми прикрасами залишило настільки неприємний осад, що мовчати про це просто не можу.
Я до останнього не хотіла виносити цю неприємну ситуацію на загал. Дала керівникам комплексу «Застава» достатньо часу та можливість розв’язати питання щодо моїх зниклих каблучок без розголосу й публічних відгуків.
Я не вимагала неможливого — лише людського ставлення, розуміння та щирого бажання розібратися в ситуації. Так, я визнаю, що сама проявила необережність і забула свої каблучки. Але це зовсім не означає, що чужа річ може безслідно зникнути, бути привласнена кимось або що ситуацію можна просто проігнорувати.
З кожним може трапитися подібне. Особливо прикро, коли ти одразу повідомляєш про проблему, пояснюєш ситуацію, даєш можливість усе вирішити мирно й без розголосу, а у відповідь отримуєш байдужість та повне ігнорування.
Саме тому тепер я залишаю свій відгук публічно. Не заради скандалу чи конфлікту, а тому, що мовчати вважаю неправильним. Можливо, мій досвід змусить інших бути уважнішими до своїх речей і добре замислитися, перш ніж залишати їх у цьому комплексі.
P.S. Найбільше мене обурює те, що я неодноразово чесно говорила: «Так, я винна в тому, що забула каблучки». Але визнати свою необережність — зовсім не означає погодитися з тим, що чужа річ може так швидко зникнути, а ситуація залишиться без належної реакції та бодай якогось бажання її з’ясувати.
Я до останнього сподівалася на порядність, розуміння та людське ставлення. На жаль, цього не сталося. Саме тому вирішила поділитися своєю історією публічно.
