Пушкарівські стоянки — комплекс археологічних пам’яток верхнього палеоліту, розташований поблизу села Пушкарі Новгород-Сіверського району Чернігівської області, на високому правому березі Десни. До Пушкарівської групи належать, зокрема, стоянки Пушкарі I, Погон та Бугорок, розташовані на одному вододільному мису.
Перші масштабні дослідження пам’яток розпочав археолог Михайло Рудинський у 1932–1933 роках. У наступні десятиліття роботи продовжували інші українські археологи, а дослідження окремих ділянок тривають і нині. Пушкарівські пам’ятки стали важливим джерелом для вивчення життя людей доби пізнього палеоліту та природних умов, у яких вони існували.
Особливе місце в комплексі посідає Пушкарі I. Тут виявлено численні крем’яні знаряддя, вогнища та рештки житлової конструкції, пов’язаної з кістками й бивнями мамонта. Археологічні матеріали свідчать про активну мисливську діяльність і майстерність давніх людей у виготовленні кам’яних знарядь. Вік основних пам’яток комплексу сягає приблизно 20–22 тисяч років.
Пушкарівські стоянки мають значення не лише для археології, а й для реконструкції давнього довкілля. У культурних шарах та прилеглих відкладах дослідники вивчали рештки мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, коней та інших тварин. Комплекс є пам’яткою археології національного значення України та одним із важливих осередків дослідження палеоліту Середнього Подесення.
Бугорок - верхньопалеолітична стоянка Пушкарівської групи, розташована поблизу села Пушкарі на Чернігівщині, у центральній частині Погонського мису над Десною. Пам’ятку відкрили 1940 року. Під час досліджень тут виявили тисячі крем’яних предметів та рештки мамонта й вівцебика. Стоянка має два культурні шари, що свідчать про неодноразове освоєння цієї території давніми мисливцями.
Погон - верхньопалеолітична стоянка поблизу села Пушкарі на Чернігівщині, розташована на високому правому березі Десни. Вона входить до Пушкарівської групи пам’яток і датується приблизно 20–22 тисячами років тому. Тут виявили вогнище, робочі зони, кістки мамонта та численні крем’яні вироби. Особливий інтерес становить мікролітичний комплекс, пов’язаний із виготовленням складних мисливських знарядь.
Пушкарі III - верхньопалеолітична стоянка поблизу села Пушкарі на Чернігівщині, розташована на високому правому березі Десни, у південно-західній частині Погонського мису. Серед знахідок — 910 крем’яних предметів і 107 знарядь, зокрема різці, скребки, вістря та комбіновані вироби. Пам’ятка вирізняється своєрідним мікролітичним комплексом, що відрізняє її від інших Пушкарівських стоянок.
Пушкарі I - одна з найвідоміших верхньопалеолітичних стоянок Чернігівщини, розташована на високому правому березі Десни біля села Пушкарі. Пам’ятку відкрив Михайло Рудинський у 1932 році. Дослідження виявили численні крем’яні знаряддя, вогнища, кістки мамонта та залишки житлової конструкції. Стоянка датується приблизно 20–22 тисячами років тому й належить до граветтського кола пам’яток.
