Баранівської порцеляни

Історія порцелянового заводу в Житомирській області бере свій початок ще з 1802 року. Традиційно він займався виробництвом унікального посуду, зокрема чайних, кавових сервізів, тарілок, ваз, всіляких предметів інтер'єру. Його слава лунала далеко за межами України. Баранівська порцеляна вирізнялася не тільки чудовим зовнішнім виглядом, а й відмінною якістю виконання. У радянські часи за його продукцією шикувалися кілометрові черги.

Опис музею в Баранівці

Робота заводу з виготовлення унікального посуду припинилася 2010 року. Сьогодні про його існування нагадують хіба що руїни, які поступово заростають самосівом. Багато зразків виконаного тут посуду опинилися в музеї як рідкісні експонати. Будівля комплексу особливо нічим не виділяється серед інших міських будівель. Офіційно свою роботу комплекс розпочав 1952 року. Необхідно зазначити, що засновником фабрики був Михайло Мезер, який раніше займався порцеляною на підприємстві в Рівненській області. Зведення об'єкта в Баранівці було закінчено до 1804 року, власне тоді і було випущено першу партію ексклюзивної і незвичайної порцелянової продукції.

Ідея побудувати завод у Баранівці Мезеру прийшла не випадково. На появу підприємства вплинули поклади каоліну, що знаходилися поблизу. Вони були чудовою сировиною для виготовлення порцеляни. Крім цього поруч простягалися дрімучі ліси, деревину яких використовували у виробництві. Забезпечення мануфактури водою здійснювалося за допомогою річки Случ, що відрізнялася на той момент повноводністю. Протягом кількох місяців на заводі з'явився горн, за допомогою чого виконувався випал продукції. Перемелювання сировини здійснювалося жорнами, формування контуру продукції - гончарним кругом. Перша партія порцелянових виробів привертала увагу своєю якістю і красою.

1825 року власник заводу презентував свою продукцію Олександру I. Після цього було отримано дозвіл на те, щоб маркувати порцелянову продукцію Російським гербом. Додатково влада виділила кошти на розвиток заводу. Після того, як Мейзер пішов із життя, справу продовжили його сини, які зуміли відкрити представництва не тільки в Україні, а й РФ, Польщі та інших країнах. Кілька років потому, після смерті графині Грохольської, підприємство перейшло до рук єврейської громади. Через ще деякий час якість порцелянової продукції погіршилася. Новий виток в історії заводу почався 1895 року, після продажу його меценату, підприємцю, дипломату - Миколі Грипарі. До роботи були залучені іноземні майстри.

З цього моменту почалася вдосконалились технології виготовлення порцеляни, внаслідок чого покращилася її якість, що підтверджує золота нагорода, вручена на одній з виставок в Італії, Венеції. Вироби з Баранівки ставали учасниками різноманітних конкурсів, що проходили в столиці Великої Британії та Іспанії. Офіційно фабрика отримала статус заводу 1900 року. Через 14 років на її території сталася велика пожежа. У період Першої світової війни на базі підприємства випускали лабораторний посуд. Після еміграції сім'ї Гріпарі, 1917 року, завод близько трьох років не працював. В часи Другої світової війни, відступаючи зі своїх позицій, фашистські загарбники підірвали виробничий цех.

У 1944 році, зусиллями місцевих жителів, патріотів, завод був відновлений і продовжив свою роботу. До 1950 року помітно розширився асортимент продукції. З того моменту завод у Баранівці став флагманом вітчизняного фарфорового виробництва. Збанкрутувало підприємство в період правління росіян, пітерців. Зрештою об'єкт був розкрадений і пішов на металобрухт. Після цього жодних спроб щодо його відновлення не робилося. Незважаючи на все сказане, навколо заводу почали виникати приватні підприємства, які фактично продовжили справу настільки відомої фабрики.

Відео історії Баранівського фарфорового заводу

Експозиція

Візит до музею рекомендується здійснювати у весняний період часу, коли починають цвісти сади, а доріжки встеляються білосніжними пелюстками. Дорогою до комплексу можна оглянути низку цікавих архітектурних об'єктів, зокрема будівлю культури, адміністрації міста, гімназії, оздоровчого закладу. Окремо необхідно виділити паркові зони і пам'ятники, що зустрічаються. Створюється відчуття, що всі крамнички, фасади будівель, інші деталі, що формують міський простір, зберігають у собі певну частку історії славно відомого підприємства.

Багато порцелянових експонатів відображають становлення і події, що відбувались в Україні. Загалом для відвідування доступно 3 зали. До перегляду пропонуються блюдця, супові вази, сувеніри, декоративні вазони, чашки, інші атрибути тонкого мистецтва. В одному з приміщень виставлено посуд, вироблений у далекому 1805 році. Окремо необхідно зупинитися на порцеляні з дуже тонкими стінками "Б-55" і чайному наборі під назвою "Бутон", розпис якого виконано ручним способом. На подив багатьох туристів вони виявляють незвичайні фігури Івана Франка, Миколи Гоголя і Тараса Шевченка. На одній із ваз виконано зображення Лесі Українки. Прикраси деяких виробів декору нагадують справжні квіти.

Як доїхати

Музей розташований у населеному пункті Баранівка, у Житомирській області, на вулиці Соборна, 50. Якщо рухатися власним автомобілем із Києва, краще обрати автодорогу Е-40 у напрямку Житомира та повернути в районі Новоград-Волинського в бік Рогачева. У дорозі доведеться провести близько 4-5 годин часу. Прибувши на місце, йти до будівлі музею необхідно центральною вулицею невеликого, але дуже красивого міста. Якщо ви приїдете в Баранівку автобусом, то з автовокзалу орієнтиром буде церква Різдва Пресвятої Богородиці. Від неї потрібно буде пройти в бік музею близько 1 кілометра, а це орієнтовно 10-15 хвилин часу.

Підсумок

Попри те, що "золотий" час, коли порцеляну з Баранівки вважали невіддільним атрибутом інтер'єру кожного будинку, давно минув, багато господинь продовжують дбайливо стежити за збереженим сервізом та іншими цінними реліквіями. На жаль, про колишню міць підприємства сьогодні нагадують хіба що експонати музею. Баранівські блюдця, кавові чашки, інший посуд навіть зараз мають набагато якісніший, яскравіший, цікавіший вигляд порівняно з китайськими аналогами. Писані вироби підприємства в Житомирській області були неодноразово відзначені престижними нагородами, преміями на міжнародних виставках.