Святополк-Мирських

Палац Святополк-Мирських свого часу вважався неймовірно красивим та сучасним місцем. У 1875 році він був внесений до списку об'єктів, які рекомендуються для відпочинку царської родини. Довгі роки маєток перебував у повному запустінні, проте й досі досить чітко простежується планування комплексу. Величний архітектурний ансамбль розташувався на двох пагорбах, розділених між собою річкою Мерефа. На півночі розкішний палац, протилежної частини пагорба – храм Святого Миколая. До низу від центрального входу в минулі часи йшла мальовнича алея, від якої зберігся хіба що напрямок.

Опис садиби Святополк-Мирських у Люботині (Гіївці)

Перші жителі, рятуючись від польського католицького гніту, що посилився, внаслідок поразки в повстанні Богдана Хмельницького, прийшли на територію сучасного Люботина (Гіївки) ще в XVII столітті. На той час місцеві землі були нічийними. Нові поселення стали утворюватися практично так само, як це відбувалося у Запорізькій Січі. Вбачаючи посилення Слобожанщини, Москва вирішила закріпити свій статус господині на утворених територіях. Тому вона спочатку не втручалася у внутрішні справи «малої держави», надавала виключно фінансову та політичну підтримку всім своїм прихильникам.

У цей період у літописах Харківської області став фігурувати Григорій Єрофійович Донець-Захаржевський, який за короткий проміжок часу зумів зробити непогану кар'єру в козацькому полку. Перебуваючи в чині полковника, він одержав всю повноту влади, якою згодом і скористався. Марнославство і спрага наживи постійно підштовхували його до заволодіння новими землями. Свою справу Григорій робив настільки вправно, що в однополчан навіть не виникало до нього жодних питань. За нетривалий період 1670-1680 року в реєстрі майна Дінця з'явилася чимала кількість нових сіл, у тому числі Жихор, Березівка, Рокитне, Буди та багато інших.

У 1690 році Григорій Єрофеїч прийняв схиму в Курязькому монастирі, який він і заснував раніше. Більшість сімейного капіталу, включаючи військові звання, дісталися у спадок його синові. Федір Григорович Донець-Захаржевський трохи пізніше передав Гіївку, як посаг, своїй доньці Парасковії. Нова власниця, разом із чоловіком князем Яковом Миколайовичем Кропоткіним, протягом десятків років доглядала гієвський маєток. Нетривалий період їй довелося бути вдовою, і вже до середини 1740 Прасковія знайшла нового супутника - Спічинського. За спільного життя вони вже мали понад 8 000 га земель.

Ще одним спадкоємцем палацу стала дочка князя Кропоткіна – Тетяна Яковлєва. Разом зі своїм чоловіком Петром Андрійовичем Щербиною, вони продовжили справу розпочату предками. До 1785 трохи менше 900 місцевих селян вважалися кріпаками нових землевласників. Зять Донець-Захаржевських володів уже 15 000 га угідь. Перший продаж маєтку відбувся 9 квітня 1802 року. Микола Петрович Щербінін «віддав» його майору Іоні Миколайовичу Познанському. За умовами купчі, разом із основною будівлею було продано і дерев'яний панський будинок. Познанський вирішив перетворити палац на заміську магнатську резиденцію.

Через десять років було створено проект кам'яної будови, в якому мали бути палац, Миколаївська церква, будинок контори по обидва береги Гіївського ставка. Будівництво зайняло не менше 5 років. Надалі все майно за заповітом від 1821 року стало власністю Василя Масловича. Закінчений силует палац набув саме під час «правління» нових власників. Зміни зачепили ротонди, палац, храм, дерев'яний міст, розкішний ландшафтний парк. Пізніше князю Миколі Костянтиновичу Маслову не вдавалося фінансово утримувати об'єкт. З цієї причини було ухвалено рішення про продаж поселення під Люботином генерал-губернатору Дмитру Івановичу Святополку – Мирському.

З того часу садиба стала фамільною резиденцією та процвітала до революції 1917 року. Після будівлі було віддано під облаштування в районну школу - інтернат. Подальші будівельні роботи в люботинському палаці проводились без урахування його архітектурної та історичної цінності. Деякі приміщення були змінені та переплановані. У період Другої Світової війни будова зазнала максимальних руйнувань. До 1946 від колишньої зовнішності резиденції не залишилося практично і сліду. З 1995 року, після переїзду інтернату до Солодівки, маєток став підтримуватись у нормальному стані. У 2006 році була сильна пожежа, яка стала причиною знищення чарівної архітектури.

Відео з палацу Святополк-Мирських

Чим зайнятися?

Оскільки магнатська резиденція досі не набула офіційного статусу пам'ятки архітектури, вона продовжує перебувати у жалюгідному стані. Незважаючи на це комплекс, як і раніше, вважається унікальним, включаючи його будинок контори та флігелі. Обов'язково варто звернути увагу на найстарішу частину будівлі – два дзеркальні симетричні Г-подібні периметри, «пов'язані» з одноповерховою критою арочною галереєю. І по сьогоднішній день розкішно виглядає декоративний фронтон, стрілчасті вікна, арки, геометричний орнамент біля підвіконь, пілястри, лиштви тощо. Величезна територія комплексу вражає простором, наявністю саду.

Як доїхати

Громадським транспортом дістатися до садиби Святополк-Мирських у Люботині можна з Харкова, станції метро «Холодна Гора» автобусом №1502. Їхати потрібно до кінцевої зупинки, звідки знадобиться пройти, пішки до місця призначення. Альтернативою є приміська електричка, що рухається у бік Люботина. Найпростіше доїхати власним автомобілем автодорогою міжнародного значення Е-105 (Харків-Запоріжжя-Сімферополь), місцевого значення М-03 (Харків-Должанський). Вже в Люботині треба йти вулицею Полтавський Шлях, аж до залізничного вокзалу, потім повернути на Шевченка, Гайдара і до садиби.

Підсумок

Садиба Святополк-Мирських у Люботині (Гіївці) є яскравим прикладом того, як легко, безжально та дуже швидко знищується наше минуле, історія, значні об'єкти архітектури. В даний час від неї залишилися лише палацові руїни, ротонда, окремі фрагменти фасаду. Немає навіть мосту через річку. Подивитися можна хіба що на відреставровану церкву Святого Миколая, яка ще з часів Святополк-Мирських мала назву Миколаївська. Об'єкт гостро потребує уваги та допомоги з боку держави. Інакше ще за кілька років архітектурна пам'ятка буде безповоротно втрачена.