Боржавський

Боржавський замок — одна з найдавніших фортифікаційних пам’яток Закарпаття, що збереглася до наших днів у вигляді археологічних руїн. Він розташований на південній околиці села Вари, неподалік від місця, де Боржава впадає в Тису. Колись природне розташування між двома руслами річок і болотистою місцевістю робило укріплення важкодоступним для ворога. Сьогодні про давню фортецю нагадують насамперед потужні земляні вали та особливості рельєфу.

Назва села Вари також пов’язана з історією укріплення: угорське слово vаr означає «замок» або «фортеця». Саме це ще раз підкреслює давній зв’язок поселення з оборонною спорудою, яка колись відігравала важливу роль у цьому регіоні.

Історія замку

Історія Боржавського укріплення оповита дискусіями, адже точний час його виникнення досі залишається предметом наукових суперечок. Про фортецю або городище Боршо розповідає угорська хроніка Gesta Hungarorum, автором якої вважають Аноніма — ймовірного нотаря короля Бейли III. У літописі згадується, що у 903 році військо князя Арпада оточило фортецю Боршо та після триденної облоги захопило її. Водночас сучасні археологи ставлять під сумнів можливість точно ототожнювати описану в хроніці фортецю із залишками укріплення біля сучасних Варів.

Одні дослідники пов’язують появу городища з кінцем IX — початком X століття та приходом угорців у Верхнє Потисся. Інша група археологів вважає, що основні фортифікації були споруджені пізніше — у X–XI століттях. Археологічні дослідження 2005–2006 років виявили кілька давніших горизонтів заселення, зокрема сліди перебування людей на цій території ще на зламі нашої ери, у пізньоримський період та наприкінці I тисячоліття.

У XI–XII століттях укріплення, ймовірно, використовувалося угорськими королями як стратегічний форпост у долині Тиси. Його розташування мало важливе значення для контролю навколишніх земель і комунікаційних шляхів, зокрема можливого маршруту транспортування солі із солотвинських копалень. У 1214 році поселення навколо замку, за однією з версій, стало центром комітату Боршоа. Першу письмову згадку про «Боршовар» дослідники датують 1320 роком.

Причини та точний час загибелі фортеці залишаються невстановленими. За однією з версій, вона була знищена під час монгольської навали на Угорщину в першій половині XIII століття. Археологічні матеріали свідчать про пожежу, яка могла припинити функціонування укріплення. Водночас дослідники не виключають, що після навали його могли частково відновити, а остаточне знищення могло відбутися пізніше.

Після занепаду замку його залишки поступово розбирали на будівельні матеріали. Певний час одна з башт зберігалася краще за інші споруди й використовувалася місцевими жителями як каплиця. У 1657 році під час війни Трансильванії з Річчю Посполитою польські війська напали на Вари, після чого була зруйнована і ця остання помітна споруда давнього замку.

У XX столітті пам’ятка знову привернула увагу археологів. Перші професійні розвідки проводилися на початку 1960-х років, а подальші дослідження допомогли уточнити хронологію та особливості укріплень. Сьогодні Боржавський замок є передусім археологічним об’єктом: від колишньої фортеці залишилися земляні вали, рови та характерний рельєф городища.

Легенди

Боржавський замок має не лише складну історію, а й чимало народних переказів. Найвідоміша легенда розповідає про трагічне кохання Мілоти, доньки галицького князя, та Коломана — сина Арпада. За переказом, молоді люди покохали одне одного, але доля розпорядилася інакше: Мілоту видали заміж за боржавського князя Чорногора.

Коли угорське військо рушило через Карпати, Коломан вирушив на пошуки Мілоти. Він потрапив у полон до воїнів Чорногора й опинився в підземеллі Боржавського замку. Згодом військо Арпада підійшло до фортеці, щоб визволити Коломана. Під час штурму Мілота, переодягнувшись у воїна, долучилася до оборони замку.

Найбільш драматична частина переказу пов’язана з моментом, коли Коломан вибрався з темниці та вступив у бій. Він смертельно поранив молодого оборонця, а коли з голови загиблого впав шолом, зрозумів, що перед ним була Мілота. Не переживши трагедії, Коломан загинув поруч із коханою. За легендою, після цього розгніваний Арпад наказав зруйнувати Боржавський замок.

Цей переказ не можна вважати історичним свідченням, однак він став важливою частиною народної пам’яті про Боржавську фортецю. Існують також інші легенди, пов’язані з переходом угорців через Карпати та обороною слов’янських земель.

Чим зайнятися?

Відвідування Боржавського замку передусім буде цікавим для тих, хто захоплюється історією, археологією та маловідомими пам’ятками Закарпаття. Тут варто оглянути земляні вали давнього городища, прогулятися територією колишнього укріплення та спробувати уявити, як природний ландшафт колись перетворювався на частину оборонної системи.

Особливо цікаво звернути увагу на трикутну форму городища, залишки рову та високі земляні вали. Їхня висота місцями перевищує чотири метри. У південно-східній частині зберігся глибокий розріз, відомий місцевим жителям як «Залізні ворота». Дослідники також зафіксували підземний хід під західною частиною валу, однак його призначення досі не встановлено.

Локація добре підходить для спокійної історичної прогулянки та фотографування. Водночас не варто очікувати тут класичного замкового комплексу з вежами, залами чи музейними експозиціями — пам’ятка збереглася переважно як археологічний об’єкт. У наданих джерелах немає підтвердження про постійний музей, регулярні екскурсії чи проведення на території замку фестивалів, тому планувати поїздку краще саме як самостійну мандрівку до археологічної пам’ятки.

Як доїхати?

Боржавський замок розташований у Закарпатській області, у південній частині села Вари, неподалік українсько-угорського кордону. Відстань від центру села до залишків городища становить приблизно кількасот метрів. Пам’ятка знаходиться в місці злиття Боржави та Тиси, що й сьогодні допомагає зорієнтуватися на місцевості.

Найзручніше їхати автомобілем через Берегове, яке є одним із найближчих великих транспортних вузлів регіону. Від Берегового потрібно прямувати у напрямку села Вари. Безпосередньо до городища варто продовжити шлях місцевими дорогами, а останню частину маршруту пройти пішки.

Під час відвідування варто враховувати, що це не відреставрована туристична фортеця, а археологічна пам’ятка, значна частина якої представлена земляними укріпленнями. Тому для прогулянки краще обирати суху погоду та зручне взуття.